Формально правомірні рішення роботодавця щодо викривачів: як довести?

Вибірковість при покаранні

Як правило, при звільненні викривача, роботодавець видає рішення щодо свого найманого працівника, яке хоч і є законним з точки зору законодавства про працю, але застосовано тільки до викривача, на відміну від інших співробітників у рівних умовах і ситуаціях. Таким рішенням може бути, наприклад, наказ про застосування дисциплінарного стягнення щодо одного працівника, який не з’явився на роботу з причини оголошення тривоги, а інші працівники, які не з’явилися з тієї самої причини, не понесли ніякого покарання.

Що говорить у цьому випадку закон? Викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Роботодавець не може застосовувати щодо викривача й інші негативні заходи впливу – переведення, атестація, а також не може змінити  умови праці, відмовити в призначенні на вищу посаду, зменшити заробітну плату, і таке інше. Вжити превентивні заходи відповідачу, повідомивши Національне агентство з питань запобігання корупції, треба й при загрозі таких заходів впливу з боку роботодавця.

До негативних заходів також належать формально правомірні рішення та дії керівника або інших посадових осіб, які носять вибірковий характер, тобто не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше.

З нашої практики, все частіше зустрічаються справи, в яких викривачі оспорюють своє незаконне звільнення з посади. Відповідно зростає й відсоток цивільних і адміністративних справ, в яких суди першої або апеляційної інстанції вирішують такі спори, роблячи свої висновки в судових рішеннях виключно встановленні факту дотримання норм законодавства про працю, не ураховуючи формальний характер рішень і дій роботодавця.

Які заходи зазвичай вживає керівник, на якого скаржиться працівник підприємства? Проводить реорганізацію на підприємстві та відповідно штучно скорочує посади викривача. В подальшому це призводить до звільнення неугодного працівника.

Верховний Суд на захисті викривачів

До певного часу довести свою правоту викривачу було складно з причини відсутності судової практики доведення статусу та імунітету викривача, навіть при наявності регулювання такого статусу в Законі України «Про запобігання корупції» Проте, Верховний суд на даний час заповнив цю прогалину, виклавши свої висновки у постановах.

Так, Верховний Суд зазначає про:

• наявність зв`язку між звільненням позивача і поданням ним заяви до НАЗК;
• наявність у позивача як викривача, гарантованого Законом імунітету від звільнення;
• обізнаність керівництва підприємства на час здійснення процедури скорочення штату про набуття позивачем статусу викривача;
• вибірковий характер наказу про зміни в організації виробництва та праці.

Таким чином в суді можуть бути розбиті аргументи роботодавця, який вважає, що суд не може вдаватися в обговорення та оцінку питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Так, відповідач вважає, що право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, а суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Адвокату потрібно довести, що роботодавець тут не правий, оскільки предметом позову викривача не є «порушення норм Кодексу Законів про працю при звільненні», а «звільнення з причини викривацької діяльності» з формальним дотримання законодавства про працю.

Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч Закону України «Про запобігання корупції», гарантується поновлення їх порушених прав.

Тактика адвоката

На основі відповідних постанов Верховного Суду щодо формально правомірних рішень і дій роботодавця, які носять вибірковий характер, адвокату вдається спростувати висновок відповідача про те, що «роботодавцем виконано покладені на нього КЗпП України обов`язки під час звільнення позивача із займаної посади, а, відтак, доводи позивача щодо незаконного його звільнення з посади є необґрунтованими».

Іншими словами, позивач, який є викривачем, не оспорює формальне виконання роботодавцем своїх обов’язків, яким було б дотримання процедури скорочення, а лише – незаконне звільнення за наявності у нього, як викривача, імунітету від скорочення його посади та від звільнення.

При підході, коли суди приймають аргумент формального виконання відповідачем своїх обов’язків, нівелюється значення норми Закону України «Про запобігання корупції» щодо наявності імунітету у викривача від звільнення, яка стає нікчемною, якщо беруться до уваги лише обставини щодо виконання відповідачем норм КЗпП.

Відтак у подібних справах, правильним буде застосування адвокатом тактики з надання оцінки формальним діям роботодавця при звільненні викривача, що дасть змогу зробити суду висновок про те, що позивач був звільнений всупереч гарантій імунітету викривача, передбачених частиною третьою статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», що відповідно до ст. 235 КЗпП України є підставою для поновлення викривача на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, при розгляді судами справ викривачів за позовами про незаконне звільнення їх з посади на підставі повідомлення ними  про корупційне правопорушення роботодавця, не достатньо встановлення лише обставин, шо роботодавцем виконано покладені на КЗпП України обов`язки під час звільнення позивача із займаної посади, оскільки це не є предметом позову в справах викривачів.

З урахуванням правильного застосування висновків Верховного суду, адвокату вдається довести судам першої або апеляційної інстанції, що рішення роботодавця є лише формальним виконанням закону про працю, спрямованим на порушення їх прав та інтересів.

Адвокат БУСОЛ ОЛЕНА ЮРІЇВНА